Бюрократія
Ласкаво просимо на YouTube-канал Сергія Любарського.
Західна цивілізація в'яне — це абсолютно очевидно. Очевидно демографічно, економічно, політично, і цей соціальний песимізм витає в повітрі. Багато філософів стверджують, що це природне старіння будь-якої цивілізації. Нам просто не пощастило жити в момент, коли Західна цивілізація стала старенькою. Я з цим твердженням не до кінця згоден. Тобто згоден, але не повністю.
Модифікація старіння Західної цивілізації проявила себе у фокусній точці — в російсько-українській війні. Україна, як частина Західної цивілізації, за 30 років незалежності не побудувала працездатного органу держави. Вона не створила ефективного уряду, здатного забезпечити умови для процвітання економіки та незалежності країни. Вона не змогла створити дієву армію й оборонну промисловість, що гротескно та карикатурно проспали віроломний напад північного сусіда. Сьогодні українське суспільство платить найстрашнішу ціну — гинуть десятки тисяч людей.
Мій сьогоднішній ролик присвячений питанню: що відбувається? Адже без розуміння цього ми не зможемо думати над тим, як змінити ситуацію, як її виправити, як зробити інакше. Чи можливо це взагалі? Можливо, так і повинно бути. Можливо, нам просто не пощастило жити в епоху в’янення.
У наших роздумах нам допоможе книга Михайла Сергійовича Василенського "Номенклатура". Вона вперше вийшла у самвидаві на початку 1970-х, потім у 1985 році — в Лондоні, а в 1991 році, якщо я не помиляюся, вперше була офіційно опублікована у пострадянському просторі. Книга багаторазово перевидавалася й перекладена 14 мовами, зокрема англійською.
Василенський був доктором історичних і філософських наук, перекладачем на Нюрнберзькому процесі. У 1972 році, будучи завідувачем кафедри в Інституті Патріса Лумумби, він утік на Захід, оселився в Німеччині й там помер. Він висунув дуже цікаву концепцію, яку ми зараз розглянемо. Варто зазначити, що він не був першим у цій темі. Подібно до того, як перед Солоніним був Суворов, перед Василенським був Мілован Джилас — югославський філософ, який у 1957 році видав книгу "Новий клас".
Обидва автори спиралися на марксистсько-ленінську теорію, хоча особисто я з нею не згоден. Вони використовують поняття класової боротьби, антагонізму між класами та розвитку суспільства через просування одного класу над іншим. Марксизм описує еволюцію суспільства: феодальне суспільство, капіталістичне суспільство, а комунізм як безкласове суспільство.
Посилання на книги Джиласа і Василенського я викладу в описі до цього відео. Наполегливо рекомендую їх прочитати. Обидві книги мають легкий стиль, інформативні та надзвичайно важливі.
Основна ідея цих авторів: соціалізм радянського зразка — це перемога нового класу, який вони називають "номенклатура", тобто клас державних чиновників. Вперше в історії філософської думки цей клас визначається як окрема соціально-економічна категорія. Чиновники існували завжди, але як відокремлений клас вони сформувалися лише у радянській системі.
Василенський, будучи марксистом, вважав, що сталінський соціалізм — це відкат у минуле. Він прямо стверджував, що Радянська система — це феодалізм раннього зразка. Не дарма Сталін так любив Івана Грозного. Замість руху у світле майбутнє після Жовтневої революції Росія повернулася у темне минуле на 300 років назад — в епоху Івана Грозного.
Далі автори роблять висновок, що клас чиновників має власні класові інтереси, які конфліктують з інтересами суспільства. Чиновники — це всілякі спостерігачі, наглядачі, перевіряльники, ті, хто ставить штампи, видає або не видає дозволи. Вони існують у будь-якій країні, але в соціал-демократичних державах цей клас розростається та набуває дедалі більшої влади.
Клас чиновників не створює ні товарів, ні послуг, які можна спожити. Це паразит, який живе за рахунок суспільства, що його годує. Проте він не лише висмоктує ресурси, а й отруює систему своєю присутністю. Для збереження своєї влади чиновники контролюють медіа та пресу, створюючи ілюзію, що вони діють в інтересах суспільства.
Соціал-демократія дозволяє чиновникам приховувати свою владу за видимістю демократії. Суспільству здається, що чиновники працюють для їхнього блага, хоча насправді вони погіршують становище суспільства, встановлюючи дедалі більше контролю.
Абсолютно очевидно, що чиновники й олігархи діють разом. Бізнесмени, які злилися з чиновниками, перетворюються на олігархат. Вони підтримують один одного, забезпечуючи монополію на владу та ресурси.
Чиновники також прагнуть знищити інститут сім’ї, бо сильна сім’я — це опора незалежного суспільства. Саме тому вони підтримують різні соціальні рухи, що розмивають традиційні сімейні цінності.
Останнє. Карл Маркс закликав: "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!" Але пролетарі так і не об'єдналися. Натомість чиновники всіх країн давно вже об’єдналися між собою.
Я хочу перерватися і закінчити цей огляд. У другій частині я зосереджуся на ситуації в Україні — як там клас чиновників повністю знищив суспільство, які існують перспективи розвитку і чи є шанс у світу позбутися цього паразита. Слідкуйте за виходом другого ролика.
Дякую всім за ваш час і увагу!