На численні прохання.

Микола Лукаш:

— Стоп, стоп. Це не анекдот, це бувальщина. І було це на пло­щі Калініна, біля Головної пошти, на зупинці таксі. Я зайняв чер­гу та й щось собі читаю. Коли це бачу, двоє хлопчаків втислись переді мною. Я їх відшив, читаю далі. Дивлюсь, аж двоє дам пе­реді мною з’явились поза чер­гою, гадаючи, ніби я не заува­жив їхньої з’яви. Я поглянув на них та й питаю: «Цікаво, куди це такі гарні жіночки квапляться?». А одна з них: «А ми на етом хох­ляцком тєлячьєм язикє нє поні­маєм». «Хорошо, я вам переве­ду: «Куда вы, бляди, претесь?». Черга репнула з реготу, а їх як корова язиком злизала. Симпа­тія черги була на моєму боці.