Скільки і як ми розмовляємо з дітьми, має безпосереднє значення для розвитку їхнього мозку.

З новонародженим, звісно, не так багато тем для розмов. Немовля не засмутиться, коли ви повідомите йому, що буде дощ. І не посміхнеться у відповідь на жарт.

До того ж, перші тижні життя малюка - нелегкий час для батьків. Дитина не спить, коли треба, тож не дивно, що виснажені мама і тато не мають багато натхнення для бесід.

З часом малюк починає реагувати на голос дорослих. Але підтримувати розмову мені все одно давалося нелегко. Я не знала, що казати у відповідь на аґукання, і не вміла балакати дитячою, по складах і протяжливо.

Я з подивом спостерігала, як інші люди, мабуть, більш здібні до батьківства, вели повноцінні розмови з моєю малечею.

За кілька місяців спілкуватися з малюком стає легше, він белькоче і сміється, коли до нього звертаються. Втім, дослідження свідчать, що і в цьому віці деякі батьки не розмовляють з дітьми багато.

Проте це може мати тривалі негативні наслідки і навіть зміни в мозку, які можна побачити на МРТ-знімках.

У середині 1990-х років науковці зробили тривожне відкриття про розвиток мовлення у дітей. Дослідники Бетті Харт та Тод Ріслі щомісяця приходили до сімей різного соціально-економічного статусу і протягом години записували розмови в родині. Експеримент тривав понад два роки.

Проаналізувавши дані, вони виявили, що діти з найбідніших груп чули на третину більше слів протягом години, ніж малюки у родинах з вищими статками.

Дослідники підрахували, що на момент, коли дітям виповнилося чотири роки, мовна різниця між малюками з бідних родин і заможних складала 30 мільйонів слів.

Дослідження, звісно, було далеким від ідеального. Воно ґрунтувалося на маленькій вибірці, до того ж не було відомо точно, чи дійсно розрив у кількості слів був таким значним, як заявили науковці.

Його критики також зазначали, що маленькі діти навряд чи отримують будь-яку користь від почутих розмов дорослих, які говорять одне з одним, а не з дитиною.

Якщо цей "словесний розрив" дійсно існує, це - серйозна проблема. Адже мовленнєві навички є важливим показником успішності в майбутньому, від шкільних років до університету і кар'єри.

"Якщо ці навички не достатні, дитина на самому початку відстає у цих перегонах", - каже Кеті Хірш-Пасек, керівниця лабораторії дитячого мовлення в Університеті Темпл у Філадельфії.

Це відставання помітно й у мозку. Сучасні нейробіологи вже бачать, як відбивається на мозку ранній контакт з мовленням.

Проведені експерименти переконливо свідчать, що розмови і спілкування мають дуже позитивні наслідки для розвитку дитячого мозку.

Зв'язки білої речовини в мозку таких дітей є міцнішими в двох основних ділянках, що відповідають за мовлення, і таким чином прискорюють обробку інформації в них.

Маса досліджень підтверджують, що важливою є не кількість слів, які дитина сприймає на слух пасивно, а якість розмови, обмін фразами, діалог, який потребує уважного слухання і відповіді.

Деякі дослідження навіть показали, що якщо спілкування перерве телефонний дзвінок, дитина не запам'ятає щойно почуте нове слово. Процес навчання відбувається лише в ході зосередженої розмови.

Дослідження також показують збільшення сірої речовини в ділянках дитячого мозку, які відповідають за соціальні навички.

Це не випадковість, адже під час спілкування з батьками соціальна та мовленнєва ділянки мозку дитини водночас залучені і є надзвичайно важливими в процесі навчання.

Група нейробіологів з Дитячої лабораторії Принстона виявила, що коли дорослий і дитина брали участь в інтерактивній грі, у співах чи читанні, процеси активації нейронів в їхньому мозку синхронізувалися.

Тоді, як під час окремих занять, цієї "нейронної синхронії" не спостерігалося.

"Обидва так налаштовані одне на одного, що ніби перетворюються на один спільний мозок, - пояснює дослідниця Гірш-Пасек. - Саме в цей момент і відбувається навчання, і саме тому спільні розмови є такими важливими".

З огляду на те, яким важливим є спілкування з дитиною в ранньому віці, ми маємо зрозуміти, чому виникає цей "словесний розрив" між різними родинами.

Навіть якщо дослідження Харт та Ріслі не було ідеальним, висновок про значний соціально-економічний розрив в мовленні підтвердили десятки інших експериментів.

Наприклад, 2008 року науковці з Гарвардського університету встановили, що тип розмов з дітьми у родинах з різними статками помітно відрізняється. Частково це пов'язано з вищим рівнем освіти батьків.

Як показало дослідження, батьки з вищим рівнем доходів використовували в розмові з дітьми довші речення та складніший словниковий запас, ніж батьки в бідніших родинах.

"Але ця різниця залежала насамперед від обізнаності батьків в галузі розвитку дитини", - пояснює дослідниця Мередит Рове.

Якщо між соціально-економічним статусом і мовленнєвими здібностями й існує якийсь зв'язок, він передусім нижчий рівень освіти батьків і більший стрес. Обидва чинники впливають на якість спілкування.

Але соціально-економічний статус - не є остаточним вироком.

Як показало інше дослідження лише за участі родин з нижчим економічним статусом, розвиток мовленнєвих здібностей у трирічних малюків прямо залежав від кількості і якості спілкування з батьками в ранньому віці.

Оскільки всі ці діти були з родин з нижчим соціально-економічним статусом, бідність сама по собі не є причиною гірших мовленнєвих навичок.

Отже, чим більше діти спілкуються з батьками чи іншими дорослими, які піклуються про них, то швидше вони вчаться.

Втім, є досить прості способи сприяти якісному спілкуванню між дітьми і батьками.

Дослідники розмістили в супермаркетах найбідніших районів Філадельфії таблички з запитаннями, які спонукають до розмов, як-от "Звідки береться молоко?" або "Який твій улюблений овоч?".

У результаті змістовне спілкування батьків із дітьми збільшилося на цілих 33%.

Продовжуючи експеримент, науковці розмістили в інших громадських місцях - на зупинках, дитячих майданчиках чи бібліотеках - ігри, які спонукають до соціальної взаємодії та розв'язання задач.

Важливо, що вони знаходилися саме в місцях, де зазвичай люди збираються групами. Хоча ігри були розраховані на дітей, вони зацікавили й дорослих.

Проєкт "Ландшафти для гри і навчання", над яким спільно працювали міська рада та архітектори, мав на меті "перетворити повсякденні місця у простори для навчання".

Спостереження науковців показали, що деякі з ділянок сприяли збільшенню розмов на приголомшливі 30-55%.

"Додатковим бонусом є те, що цікава гра змушувала батьків відкласти телефон, дивитися в очі дитині і захоплено з нею розмовляти", - каже Гірш-Пасек.

"Уявіть, собі, чого б ми могли досягти, якби світ був хоча б трохи веселішим". Дослідники стверджують, що відтворити такі ігрові зони можна й і в інших містах. Аби було бажання.

Британський уряд незабаром запустив в інтернеті схожий проєкт - Hungry Little Minds ("Голодні маленькі розуми"), який заохочує батьків грати і спілкуватися зі своїми дітьми.

Звичайно, стрес і зайнятість щоденного життя залишають небагато часу для розмов та ігор. Але тепер ми знаємо напевно, що те, скільки і як ми розмовляємо зі своїми дітьми, має безпосередній вплив на їхній мозок.

Озброєна цими знаннями, я тепер більш усвідомлено спілкуюся зі своїми малюком. Я розумію, у чому сенс белькотання та бесід з ним, а також запитань, на які він реагує.

Доволі часто мене нагородою є чудова беззуба усмішка. Але малюк може і не відповідати. Але навіть тоді я знаю напевно, що його мозок розвивається, і моя роль у цьому процесі є надзвичайно важливою.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.